Творчість учнів школи
Весна прийшла
Весна прийшла, коли лили дощі,
І за вікном стояла чорна смута,
Заплакана й неголосна,
Під крик гармат переступала трупи.
Весна несла в долонях трохи щастя,
Трохи сонця у своїх очах,
А за нею розквітали квіти,
Що гинули від холоду в серцях.
Весна співала пісню про кохання,
Будила клени й заспаних пташок,
Та якби відчайдушно не співала,
Не прокидалися б ті, що за Вкраїну спали.
Весна та пахла горицвітом і лободою,
А ще медом і трохи печалю,
А в душі її квітла надія,
Яку вона в коси вплітала.
Весна прийшла коли і не чекали,
До людей ранених війною,
Вона їх собою лікувала,
Та рани ті не залатати весною.
Вікторія Писаренко, 9-А
Війна та діти
Тебе не торкнулась війна та, дитино,
Не почорніло небо вгорі,
І поля по яким ти ходила,
Не ловили гармат згори.
Ти не бачила кроваві джерельця,
З кров’ю бійців молодих,
І не хрустіли під ногами кістки,
Тих хто за Україну поліг.
Ти малювала на папері сонце,
Вони писали кров’ю листи.
Ти молилася за здоров’я,
Вони молились за мир на землі.
Ти граючись у подвір’ї, слухала спів пташок,
Вони чули як вибухи ехом дзвеніли,
І пулі свистіли над головою.
Тебе не торкнулась війна та,дитино,
Не потривожила твій сон.
Та коли ранок настане, і ти прокинешся,
Не питай де тато і куди він пішов.
Вікторія Писаренко, 9-А
Героями не народжуються - героями стають
Нас вчили ще з дитинства
батьки і вчителі
душею припадати
до матінки-землі.
Як і героїв юних,
героїв молодих –
сміливих і надійних,
найкращих з-поміж всіх.
Вони були невинні,
вони спинили дні
жорстокості й свавілля,
байдужості й брехні.
За це їх і убили
не на війні тоді.
Вони ж життя любили -
красиві й молоді.
Майдан - величне місце,
туди прийшли усі:
стояли там студенти
у юності й красі,
і старше покоління
підтримувало їх,
немов міцне коріння
у бурях вогняних.
Так мужньо там стояли
у хмарах димових.
А зверху наказали:
убити їх усіх!
Відтак Небесна Сотня
навіки у серцях –
і вчора, і сьогодні,
і завтра, і в віках!
Троценко Катерина, 10 клас
«Закінчиться війна»
Закінчиться війна - повернусь.
І впаду на ліжко без сил.
Сивій матері низько вклонюсь:
«Я прийшов. Вдома твій син.»
І я житиму вже без гармат,
Постріл не знищить мій світ -
І ридатиме мій автомат,
Що стоятиме біля чобіт.
Мені 20. Я був на війні.
І дивилась у очі Вона,
Забирала по духу братів,
Не одна пішла звідси труна.
Я топтав гіркуватий полин,
Як шукав вишневий садок.
А його закопали живим,
Не давши зробити ковток.
Мені 20. Я вдома. Живий.
Був на війні… Переміг.
Я пам’ятаю останній мій бій,
Де не один з нас поліг.
Тепер тихо. Співають птахи,
Але спогади душать мене.
Закопали братські шляхи.
Війна… вона не мине.
Марія Дорошенко, 9-А клас
Коментарi